Про мене
Привіт. Мене звати Роман, і зараз я вам розповім, як я тут опинився.
Я народився в кінці минулого тисячоліття, в часи, коли татуювання були популярні в основному серед маргінальних верств населення, а суспільством сприймались як щось загрозливе. Але я бачив це інакше: дивлячись на людину з татуюванням, я бачив життєвий досвід, власний шлях, власну думку, індивідуальність цієї людини.
Я ріс і бачив татуювання на людях — знайомих і незнайомих, на постерах рок-зірок. Мій батько мав армійські татуювання, його друзі, мій хрещений, сусідський дід, який сидів у тюрмі, мій рідний дядько — рокер вісімдесятих, завдяки якому я з пелюшок слухав Iron Maiden, Metallica, Scorpions тощо. Мене завжди захоплювало це явище та приваблював той факт, що фарба залишається на все життя під шкірою.
Перший досвід я намагався отримати, коли поїхав у санаторій у п’ятому класі. Я взяв ручку, намалював малюнок на лівій руці — це був ніж, потім взяв голку і почав колоти в намальовану пасту, наївно думаючи, що паста затече під шкіру. У підсумку тільки боліла рука від уколів. Хоча я потім і малював на руках, але більше такого не повторював — аж до десятого класу.
Якось у компанії один з друзів розповів, що йому батько пояснював, як у тюрмі роблять тату-машинку з бритви. З цих слів я приблизно зрозумів, як воно побудовано, та зробив першу тату-машинку з бритви, кулькової ручки, ґудзика та заточеної струни від гітари. Взяв канцелярське чорнило і вколов собі в руку — залишилась крапка і не стерлась. Хлопці побачили та попросили і їм вколоти, у всіх з’явились такі крапки.
Також так співпало, що я з дитинства любив малювати, перемальовувати картинки — і процес пішов. Почав цікавитись татуюваннями, робив тату де тільки було можливо: в підвалі, в гаражах, навіть одного разу в «жигулях». На шляху почали зустрічатись люди, які полюбляли татуювання — якраз з того самого контингенту, до якого суспільство завжди ставилось з упередженням через ті самі татуювання.
Якось мені принесли якусь книжку з тату-малюнками, за яку я розрахувався татухою з цієї ж книжки. І так я отримав цілий каталог малюнків. Першу машинку з бритви довелось викинути, бо вона била струмом, на заміну я зробив тату-машинку з моторчика від плеєра. Вона була легша і зручніша, ніж ручка.
У 18 років, вже маючи певний досвід у «партаках», я пішов до армії. Там переколов велику кількість татуювань з цього каталога: орлів, тигрів, драконів, узорів, написів тощо. Повернувшись з армії, мені доводилось працювати на різних роботах: працював на пилорамі, лісорубом, копав криниці, працював на будівництві, а татуювання робив друзям та різним знайомим за пивас, цигарки тощо — бо було цікаво.
Я вів достатньо веселий, іноді перетинаючи слизьку доріжку, спосіб життя. Випиваючи в компаніях, міг зробити комусь тату, навіть одного разу робив татуювання циганам на хаті. Мені просто подобався процес нанесення, і я робив це з задоволенням, не беручи за це грошей.
Побачивши вперше тату-машинку в якомусь кінофільмі, я був здивований її конструкцією та не мав уявлення, як вона працює, але завжди хотів дізнатись і думав, що таке можна побачити тільки в телевізорі. Так я жив собі аж до 2007 року, який став першим переломним періодом мого життя. Цього року з певних причин я перестав вживати алкоголь і курити, в тому числі й цигарки.
Якось, вирішивши заповнити порожнечу від втраченої звички чимось кориснішим, я поїхав до столиці на книжковий ринок, купив підручник з академічного малюнку та, що найцікавіше, абсолютно випадково натрапив на журнал «Планета тату». Їдучи додому електричкою, я пролистав журнал і був здивований, коли дізнався, що в Києві вже є магазини з тату-обладнанням та проходять тату-фестивалі.
З першої ж зарплати я поїхав і купив на всі гроші індукційну китайську тату-машинку, блок живлення, тримач, чорну фарбу, пару голок. Мої друзі з мене сміялись, що мене «поплавило»: я перестав бухати і почав займатись фігнею. А я працював, заробляв гроші і відкладав на обладнання та літературу з цієї теми. Працював електриком на авіазаводі, потім навіть на складі косметики, де у вільний час часто перемальовував портрети моделей з каталогів товару.
Відвідавши перший фест, я закрив величезну кількість питань, які мене цікавили, а також відкрив ще більшу кількість нових. Після цього почав вивчати малюнок, розуміючи, що без знання основ стати майстром неможливо. Працюючи на заводі, я малював щодня, залишивши там величезну кількість малюнків.
З 2007 по 2011 роки я відвідував тату-фестивалі, і мені вистачало енергії на цілий рік — від фесту до фесту. Робив татуювання як у себе вдома, так і на виїзді, міг легко взяти сумку з обладнанням і поїхати до когось на хату зробити тату. Паралельно вчився та черпав інформацію з українського тату-форуму, де спілкувались різні майстри та ділились досвідом — як своїм, так і досвідом закордонних колег.
Якось я купив дуже дорогий на той час журнал з майстер-класом та інтерв’ю з іноземними тату-майстрами й майстрами, які роблять тату-машинки. Я так надихнувся, що сам зробив тату-машинку з нуля: випиляв раму, сам намотав котушки тощо. Я працював нею ще кілька років, зараз вона лежить на поличці як пам’ять. Я взагалі не продав жодної машинки з тих, що придбав — усі зберіг.
2011 рік став другим періодом позитивних змін. Я одружився, і в нас з’явилась перша дитина. Також цього року на форумі я побачив оголошення, що студія шукає тату-майстра. Я відправив на пошту свої роботи, мене запросили на співбесіду — і так я почав працювати тату-майстром у тій самій студії, чий журнал я випадково купив на книжковому ринку в 2007 році.
Татуювання стало моїм єдиним і основним джерелом доходу. Працюючи в студії, я розширював коло знайомств з людьми та з тату-культурою в цілому. Відвідував майстер-класи з тату, вчився малюнку в школі комп’ютерної графіки, щоб працювати з ескізами. Отримав величезний досвід, працюючи з різними клієнтами, переробив купу різних татуювань, їздив за кордон як на фести, так і в інші студії. Брав участь у різних тату-фестивалях, на багатьох отримував призові місця.
У 2017 році пішов зі студії і почав працювати на себе: спочатку орендував місце в студіях, потім з друзями відкрили власну студію з назвою «BRUMM». Потім почався COVID, потім повномасштабна війна — багато хто виїхав, студію закрили. Згодом відкрили іншу разом з іншими майстрами — з назвою «Кут91».
Така от коротка історія. Наразі я працюю у двох студіях: у столиці з друзями, а також у своєму скромному куточку в Ірпені.
І ось я тут, пишу цей текст і потихеньку розвиваю свій власний маленький проєкт RLT, який має стати великою тату-студією, розвиватись, приносити людям радість та надихати нових, талановитих тату-майстрів.